За останній рік культура скасування (або ж канселінг), здається, досягла піку. «Скасовувалися» актори, режисери, музиканти, інфлюенсери і навіть коміки, яким, як їм здавалося, дозволено жартувати про все. Правда, за цей же час культура скасування з інструменту, що змушує знаменитостей відповідати за свої вчинки, перетворилася в полювання на відьом, а її противники критикують канселінг за заохочення атмосфери токсичності.
Що таке cancel culture?
Згідно даним Google Trends, термін виявився на піку популярності в червні 2020 року. Cancel culture (“культура скасування”) - це практика засудження, осуду або відмови від підтримки публічної персони за те, що вона, на думку громадськості, зробила щось негативне або висловила образливу думку.
Зазвичай, процес включає в себе спробу позбавити людину платформи висловлення - відписку від акаунтів “скасованої” знаменитості і бойкот її проектів. Користувачі також можуть бажати аби персону звільнили або притягли до карної відповідальності. Канселінг часто відбувається в рамках соцмереж, але іноді наслідки виходять за межі інтернету і поширюються на кар'єру людини.
Як зародилася cancel culture
Вперше слово “to cancel” щодо людини було вжито в кримінальному бойовику 1991 року “NewJack City”.
Наступного разу, у схожому значенні, слово “to cancel” вжили в 2014 році на реаліті-шоу «Любов і хіп-хоп: Нью-Йорк» - під час сварки з хлопцем одна з учасниць сказала “You’re canceled”. Тоді в Твіттері стали використовувати цю фразу по відношенню до людей, які погано з ними обійшлися.
У 2015 року фразу підхопили темношкірі користувачі Твіттера. Тоді за допомогою цього терміну в соцмережі стали іронічно або серйозно реагувати на людей та явища, які вони засуджують. Незабаром слово “to cancel”почали застосовувати по відношенню не тільки до друзів і знайомих, а й знаменитостей або компаній, чия поведінка здавалося користувачам неправильною.
Кого і за що “скасовують”?
Якщо в соцмережах почали бойкотувати знаменитість, це означає, що для цієї частини користувачів вона вважається “скасованою”.
Активно займатися канселінгом стали в жовтні 2017 року, коли почалася епоха #MeToo - одним з перших “скасували” продюсера Харві Вайнштейна. Після масових звинувачень у сексуальних домаганнях його звільнили, а через кілька років засудили до реального терміну. У харрасменті також звинувачували актора Кевіна Спейсі, співака R Kellyі, стендап-коміка Луї Сі Кея. Спейсі і Сі Кей втратили роботу на Netflix.
Іноді “скасовують” знаменитість і після її смерті. Наприклад, після виходу документального фільму “Залишаючи Неверленд”, де двоє чоловіків звинуватили Майкла Джексона в розбещенні неповнолітніх, в соцмережах почали обговорювати педофілію музиканта і обіцяли більше не слухати його альбоми.
“Скасувати” можуть не тільки за звинувачення в сексуальному насильстві, а й за висловлювання, які зчитують як гомофобні, расистські або сексистські. У 2018 Disney звільнила режисера «Вартових Галактики» Джеймса Ганна після того, як в соцмережах спливли його твіти від 2008-2011 років про смертельні хвороби, згвалтування і педофілію. А комік Кевін Харт був змушений покинути пост ведучого премії “Оскар”, коли користувачі знайшлийого гомофобні жарти трирічної давності.
Канселінгу можна зазнати й тільки в певних колах - наприклад, в темношкірому товаристві Твіттера. Так в соцмережах намагалися “скасувати” Каньє Уеста за висловлювання про те, що “рабство - це вибір”, Скарлетт Йохансон - за те, що вона погодилася виконати роль трансгендерної жінки, а Джоан Роулінг - за жарт про “людей, які менструюють”.
Чому раніше вважали, що cancel culture корисна?
Спочатку канселінг вважався силою, здатною залучити до відповідальності знаменитостей за їх суперечливу поведінку. В епоху #MeToo за допомогою cancel culture користувачі домоглися того, щоб почати в суспільстві діалог про сексуальне насильство в індустрії, яке до цього замовчувалося.
Через вимогу “скасувати” люди висловлюють неприйняття образливої для них точки зору, таким чином роблячи певні речі неприйнятними.
Чому cancel culture зайшла надто далеко?
Навесні 2020 року в соцмережах почалася нова хвиля канселінгу. Під хештегом #IsOverParty, який популяризували шанувальники K-Pop, користувачі Твіттера намагалися “скасувати” ведучого Джиммі Феллона за скетч 2000 року, де він зображував темношкірого коміка Кріса Рока; співачку Доджу Кет- за можливі листування в расистських чатах; актора Кріса Еванса - за “підтримку” сіонізму; музиканта Joji - за іронічного персонажа Filthy Frank, якого вважали расистським. Найчастіше під такими тегами користувачі виступали за знаменитостей і наводили аргументи абсурдності пропонованих їм звинувачень.
Про шкоду феномена заговорили ще в 2019 році. Тоді феміністка Лоретта Росс в колонці для The NewYork Times назвала канселінг “токсичною”практикою, при якій “люди намагаються “виключити” будь-якого, з ким вони не до кінця згодні замість того, щоб сфокусуватися на проблемах дискримінації і несправедливості”.
Cancel culture не знає прощення. Вибачення не допомагають - в соцмережах їх завжди будуть відкидати як нещирі. Навіть якщо вони допоможуть скандалу згаснути, то наступного разу коли тебе будуть “скасовувати”, старе звинувачення спливе знову - і вибачатися доведеться за обидва вчинки.
У соцмережах легковажно розкидаються звинуваченнями. Їх використовують, щоб посилити конфлікт замість того, щоб сприяти розумінню. Ними озброюються, щоб знищити людей, які зробили помилки, але не заслуговують бути знищеними. Наталі Вінн