Мем –це одиниця значущої для культури інформації. Мемом є будь-яка ідея, символ, манера або образ дії, свідомо чи несвідомо передається від людини до людини за допомогою мови, листів, відео, ритуалів, жестів.
Тож звідки взялися меми?
Еволюційний біолог Річард Докінз ввів цей термін у книзі «The Selfish Gene» 1976-го року. Автор розуміє мем як частинку еволюційної системи поширення інформації, ідей та культурних феноменів. За його ідеєю, мем працює так само, як ген, але в культурній сфері. З такого способу мислення у 1980-х навіть виникла ціла наукова галузь – меметика. Але критики справедливо вважають, що переносити принципи генетики на аналіз культурних явищ недоречно, адже це значно спрощує предмет розгляду.
Найдавніший мем в історії – це, можливо, якийсь наскельний малюнок, такий символ, який почали відтворювати задля передачі готового посилу. Ранній символ-мем мав би бути до-мовним, змістовнішим за літеру. Він мав би передавати загальновідомий простий вислів чи конкретний образ – полювання, дім, смерть, народження. Такі в ранню епоху були меми.
Яким же був перший мем, задокументований у медіа? Такими можна вважати два короткі комікси, надруковані на сторінках сатиричного журналу The Judge у 1920-х роках. Обидва побудовані на дихотомії Очікування vs Реальність. На першому, що вийшов 1919-20-го, представлені дві ситуації – “Коли сусід описує її” та “Яка вона насправді”. На другому сміються вже із зовнішності чоловіків: “Як ти думаєш, що виглядаєш, коли тебе фотографують” проти “Як ти справді виглядаєш”. Як бачимо, форма була зрозуміла задовго до появи інтернету. А також газет, й індустріальної епохи, а можливо, і розвиненої цивілізації.
Меми виражають напругу та непорозуміння між культурами та субкультурами, ставлення до тих чи інших подій, особистих чи історичних, асоціювання з чи відторгнення від певних людей, життєвих стратегій та спільнот.
Меми можуть також бути захисним механізмом не лише від пандемії коронавірусу, а й від будь-яких природних та цивілізаційних катаклізмів. Вони пропонують глядачеві емоційне зняття травматичного досвіду через його безсенсовне відтворення – своєрідна колективна терапія.
Сучасне мистецтво відсилає до дуже вузьких специфічних контекстів або вивертає їх догори дриґом, і загалом сповнене абсурдних ідей. Тому воно легко піддається інтерпретації в меметичній формі. Банан Мауріціо Кателана, фак Білому дому Ай Вейвея, «Фонтан» Дюшана, який і першопочатково був напівжартом, «Чорний квадрат» Малевича. Непідготовлений глядач подекуди і досі може не розуміти, в чому ж прикол всього цього.
Мистецтво більше не може зображати істинний порядок речей, воно саме по собі стає передчуттям можливості іншого порядку, жестом відкривання іншого світу. Сучасне мистецтво відкриває нам те, що світ можливий і за відсутності універсальної істини; те, що світ має для нас значення без потреби в уніфікованому порядку чи метафізиці. Таке мистецтво стає, «презентацією презентації» нескінченної циркуляції смислів, чим і є сам світ. Все, що нам лишається, це привітати світ у його перебуванні . Вічне перебування у презентації – хіба це не те, що ми всі переживаємо серед купи дурних картинок, жорстоких відео та милих ґіфок у пошуках мемів?
Comments